З моменту набуття Україною незалежності відбулося немало дискусій, створені робочі групи, розроблено законопроекти судової реформи, але всі вони були відкинуті через постійну зміну політичних сил у владі. Кожна з них має своє бачення судово-правової реформи, яке не завжди збігається з думкою попередника. Якщо навіть у законопроектах існують нові позитивні моменти, то їх все одно відхиляють. Крім того, останні роки не було єдності в парламенті, не існувало спільного бачення проблеми. Нині ж з’явилася надія, що одна прагматична сила буде домінувати при владі. Можливо, їй це вдасться. Але сподіватися на те, що буде широкоформатна, ґрунтовна, велика судова реформа, наївно, адже на це потрібні великі кошти. А їх сьогодні немає навіть на те, щоб створити для суддів нормальні умови праці: виділити їм пристосовані для здійснення правосуддя приміщення, виплатити достойні зарплати. Сьогодні в багатьох судах не вистачає коштів на елементарне - відправку повісток, закупівлю конвертів, марок, паперу. Проаналізувавши деякі пропозиції й думки, висловлені представниками різних політичних сил щодо судової реформи, можна констатувати, що в них не відчувається турбота про народ, про правову державу, про верховенство права, а все зводиться до двох позицій - хто призначатиме суддів на адміністративні посади та як обмежити повноваження Верховного Суду України як найвищого судового органу. Не може належним чином функціонувати унітарна держава без найвищого судового органу - Верховного Суду. Можна, скажімо, не погоджуватися з кадровим забезпеченням найвищого суду, з його повноваженнями та структурою, але робити з нього орган судової влади без повноважень і без судових функцій, значить зламати структуру державного устрою і звузити права громадян на судовий захист. На мій погляд, при підготовці концепції судово-правової реформи слід обговорити основні засади судової системи України, на яких вона базується і які надають їй певний соціальний статус і авторитет як захисника конституційних прав та інтересів громадян України. З дня проголошення незалежності України та формування державних органів влади, в тому числі і судової системи, ми мали уже 3 концепції судово-правової реформи, які з певних причин не реалізовані. Із зміною керівництва країни змінюються й погляди на роль і місце судів у суспільстві. Чергова концепція, якою б досконалою вона не виставлялася, не матиме успіху, якщо не буде спрямована на вирішення основних, наболілих проблем судової влади, проблем громадян України. Мова, зокрема, йде про доступність правосуддя, незалежність судів і суддів, ефективність судового захисту. Існуюча, частково реформована під певні політичні сили, судова система побудована таким чином, що простому громадянину важко визначитися, до якого суду й куди необхідно звертатися за захистом порушеного права. Вищі господарський та адміністративний суди самі між собою не можуть визначитися з юрисдикцією справ, а система спеціалізованих судів побудована таким чином, що частину справ по першій інстанції розглядають загальні суди (одноособово суддею), а по другій і третій - спеціалізовані, які територіально розташовані незручно для населення. Загальні місцеві суди перевантажені. Навантаження на суддю не відповідає ніяким нормам. Часто змінюється законодавство, воно розбалансоване, закони приймаються без глибокого аналізу їх перспектив, не узгоджуються з чинними нормами. Це негативно впливає на здійснення правосуддя, на строки розгляду справ та ефективний захист конституційних прав громадян. Тому нова концепція реформування судової системи повинна відповідати не лише європейським стандартам, вона має створити відповідні умови для побудови зручної для населення, доступної, простої та ефективної судової системи. На моє переконання, найкращою була триланкова судова системи, яка є простою, зрозумілою і доступною. Це місцеві, апеляційні суди і Верховний Суд України. У перших судах повинні розглядатися усі справи будь-якої спеціалізації (кримінальні, цивільні, адміністративні, господарські та інші). Відтак кожна людина знатиме лише один суд і місце його розташування, де зможе подати заяву з будь-якої юрисдикції. Апеляційні суди також повинні розглядати справи будь-якої юрисдикції в апеляційному порядку. Там мають бути відповідні колегії суддів з розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських та інших справ. За таким же принципом повинна будуватися й робота Верховного Суду України у складі відповідних палат з цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських справ, де мають розглядатися справи в касаційному порядку, відповідно до встановлених процесуальними кодексами повноважень. Переконаний, судова реформа не повинна "підганятися” під інтереси тієї чи іншої політичної сили, яка хоче мати в одних руках повну й ніким не контрольовану владу - законодавчу, виконавчу і судову. Судова реформа має створити надійний конституційний механізм захисту прав і свобод громадян, захисту державних інтересів та інтересів юридичних осіб, який би залежав лише від закону й Конституції України. При цьому судова система має бути побудована таким чином, щоб бути максимально незалежною від будь-якого впливу й максимально залежною від закону. А взагалі, судова реформа повинна розпочинатися не із структурних та кадрових змін у судовій системі, а з основ стабільності і демократії. Без поваги до закону, без його чіткого дотримання не може бути ні демократії, ні незалежності. У держави, де не дотримуються Конституції і законів, не визнають судових рішень - немає майбутнього.Віталій Карповець,
голова Андрушівського районного суду
Новини Андрушівщини
02.06.2010
голова Андрушівського районного суду
Новини Андрушівщини
02.06.2010
Немає коментарів:
Дописати коментар