Третейське судочинство — явище для України не нове. Інститут арбітражів було впроваджено Положенням про третейські суди ще 1975 року, спеціальні посилання на нього містилися в Господарсько-процесуальному і Господарському кодексах, а також у Законі «Про виконавче судочинство».
Причому сторонам, між якими виник спір, спочатку було надано доволі широкі можливості вибору приватного суду. За неофіційними даними, в Україні нараховується кілька десятків третейських судів (офіційної статистики немає). Серед них — третейські суди, створені в межах професійних чи галузевих союзів та об’єднань підприємців; так звані одноразові третейські суди — ad hoc, які створюють для розгляду однієї справи; міжнародні арбітражі. Зазначимо, що спеціально для Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС), створеного при Торгово-промисловій палаті України 1994 року, було ухвалено Закон «Про Міжнародний комерційний арбітраж». МКАС розглядає лише спори, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю, тому не завжди підходить для підприємців, які працюють тільки в Україні. На перший погляд, третейські суди виглядають доволі конкурентоспроможними. Їхня незаперечна перевага перед державними — оперативність у вирішенні судових спорів. Якщо державна система дає змогу затягнути справу на кілька років, то в арбітражних судах її можна залагодити в термін від двох тижнів до двох місяців. Причому винесене рішення перегляду вже не підлягає. Винятком є випадки, коли в процесі розгляду спору було допущено грубі порушення судової процедури. Щоправда, за всі ці зручності сторонам, між якими виник спір, доводиться в прямому сенсі платити. «Розгляд справи в третейських судах спричинює суттєві витрати: вартість послуг авторитетного третейського суду може становити від 1 до 5% суми операції плюс адміністративні витрати», — роз’яснює провідний юрист EY Law Максим Лавринович. При розгляді спору щодо великих операцій різниця відчутна, якщо врахувати, що звичайний суд бере за «справу» не більш як 1700 грн.
Утім, послуги українських арбітрів досі були практично незапитаними зовсім не через фінансовий бік питання. «Основною причиною, що стримувала розвиток інституту третейського судочинства «всередині» України, слід визнати брак механізмів створення й процедури діяльності третейських судів, а також можливості примусового виконання їхніх рішень. Хоча, як відомо, саме така ознака, як виконуваність судового рішення, є найважливішою при визначенні ефективності того чи іншого механізму судового захисту порушеного права і, як наслідок, судової системи загалом», — розповідає директор департаменту судової діяльності юридичної фірми «Салком» Андрій Кузнецов. Ще одним наслідком правової неврегульованості роботи арбітражів було вельми прохолодне ставлення до них влади. «Узагальнення практики діяльності третейських судів свідчить про те, що вони не виконували своєї соціальної функції. Понад те, відомі окремі випадки, коли третейські суди використовували як інструмент ухиляння від виконання суб’єктами господарювання валютних зобов’язань перед державою», — заявив свого часу заступник голови Комітету ВР з питань правової політики Микола Онищук.
Наявні вади вітчизняного інституту третейського судочинства ліквідував профільний Закон «Про третейські суди», оновлений варіант якого депутати ухвалили 11 травня. Причому цього разу ніхто не сумнівався в тому, що глава держави його підпише, оскільки депутати врахували пропозиції і виправлення до його тексту, подані Леонідом Кучмою.
Що отримали
Як зазначають аналітики, положення нового закону закріпили вже наявні переваги арбітражного процесу й додали до них нові. Зокрема, до таких слід віднести можливість винесення третейським судом розпорядження про вживання забезпечувальних заходів щодо предмета спору (арешт майна відповідача чи заборона на здійснення ним тих чи інших дій). Крім того, очевидними перевагами арбітражного розгляду є нерозголошування процесу розгляду спору, можливість для сторін, між якими виник спір, обирати (а отже, й контролювати) арбітрів, гнучкість процесу, швидкість вирішення спору й обов’язковість виконання рішення третейського суду. Однак наданими можливостями ще треба вміло скористатися.
Конфіденційність розгляду. Якщо контрагенти хочуть уникнути розголошування інформації про конфлікт, що виник між ними, існування якого не найкращим чином позначається на іміджі обох сторін, що сперечаються, юристи радять звернутися до послуг третейського суду. Аналогічне рішення сторони можуть прийняти і в тому разі, якщо судовий розгляд вимагає ознайомлення суддів з комерційною інформацією конфіденційного характеру, яку потенційно можуть використати конкуренти. Адже судовий розгляд в Україні гласний, тому витік інформації є більш ніж реальним. Натомість у третейському процесі, згідно з новим законом, є можливість договірного нерозголошування. «Це означає, що за умови домовленості сторін, процес буде негласним. Однак негласність не є абсолютною. Розгляд буде негласним лише тоді, коли одна зі сторін висловить протест проти розголошення.
Це відрізняється український закон від, наприклад, англійського, який прямо передбачає негласність, але дозволяє сторонам домовлятися про розголошування. Арбітр, який розглядав справу, в жодному разі не повинен розголошувати інформацію, яка стала йому відома під час третейського розгляду», — розповідає партнер юридичної фірми «Магістр & партнери» Сергій Свириба.
Можливість вибору арбітрів. У третейському процесі, на відміну від державного суду, сторони вільні у виборі своїх суддів. «Хоча в новому законі зазначено: якщо арбітражне застереження написано нечітко й існує посилання на інституційний третейський розгляд, постійно діючий арбітражний суд має право зробити вибір за сторону, і таке рішення є обов’язковим. Таким чином, сторона легко втрачає контроль над вибором арбітрів», — застерігає юрист юридичної фірми «Магістр & партнери» Марта Хом’як.
Крім того, розробники закону спробували дистанціювати арбітра від сторін, між якими виник спір, і наділити його автономністю для того, щоб зробити третейський розгляд неупередженим. Однак і тут є свої нюанси. «Новий закон нечітко регулює відносини сторона — арбітр і вводить новацію, яка дозволяє укладання контрактів з арбітрами. Контракти з арбітрами можуть, але не повинні укладатися. Беручи до уваги, що арбітр є своєрідним клієнтом сторони, наявність контракту можна трактувати двозначно: з одного боку, контрактна основа психологічно зв’язує арбітра і йому важко ухвалити справедливе рішення, з іншого — відсутність договірного регулювання суттєво деформалізує відношення, дозволяючи стороні неформально тиснути на арбітра. Слід звернути увагу на те, що послуги арбітрів платні і зазвичай недешеві. Цей, здавалося б, маленький нюанс може мати значний вплив на вихід справи», — продовжує Марта Хом’як. «Модель, закладена в законі, може призвести до того, що з конфлікту сторін може виникнути конфлікт суддів (у разі, якщо розгляд є колегіальним). Тобто оскільки арбітри є своєрідними клієнтами сторін, вони можуть працювати не на те, щоб установлювати справедливість, а щоб якнайкраще обстоювати інтереси «своєї» сторони. У будь-якому випадку вихід справи значно залежатиме від поведінки й розуміння справедливості арбітрами», — додає юрист юридичної фірми «Магістр & партнери» Олена Терлецька.
До того ж слід врахувати, що в новому законі також зазначено й те, що неможливість формування третейського суду чи неможливість сторін призначити єдиного суддю є основою для передачі справи на розгляд до звичайного суду, а отже, може нівелювати весь задум третейського розгляду.
Зниження ризиків судових помилок. В основу роботи третейського суду покладено принцип арбітрування. «Мається на увазі не так розгляд суперечки по суті, як максимальне сприяння сторонам конфлікту в досягненні ними компромісу й укладення мирової угоди. Адже зазвичай більшість судових спорів — це результат «боротьби принципів» і небажання йти на незначні поступки. Водночас усі розуміють, що «поганий мир кращий за хорошу війну». Саме у примиренні сторін і полягає роль третейського суду», — пояснює Андрій Кузнецов.
Крім того, на думку юристів, широке застосування інституту третейського судочинства дасть змогу суттєво зменшити навантаження на державні суди. Це, своєю чергою, має сприяти зниженню ризиків судових помилок і відповідно підвищенню рівня довіри до судової системи України загалом.
Виконання рішень третейських судів. Незважаючи на те, що згідно із законом рішення третейських судів є остаточними, ситуацію з цим питанням з’ясовано недостатньо. У лютому цього року Конституційний Суд виніс рішення, відповідно до якого рішення третейських судів мають виконуватися державними виконавцями, так само як і рішення звичайних державних судів. Проте якщо сторони не бажають добровільно виконувати рішення арбітражу, у них, як і раніше, є достатньо можливостей для маневру, оскільки виконавчий лист може видавати лише звичайний державний суд.
Як підвищити ефективність арбітражного розгляду
Проте у сторін, між якими виник спір, є можливість нівелювати шорсткості, що є в законі, правильно оформивши в договорі так зване третейське застереження. Мається на увазі окремо обумовлене місце розгляду спору, порядок вибору арбітрів, процедура розгляду ними конфлікту і багато іншого. До того ж важливу роль відіграє і наявність довіри до третейського судочинства з боку підприємств і громадян. До речі, деякі юристи вже мають свої думки щодо вирішення цього питання. «Важливо, щоб довіра до третейських судів передусім з’явилася у юристів-практиків, на думку яких покладаються суб’єкти господарювання. Гадаю, що таке можливо лише у разі об’єднання наших зусиль — зусиль провідних юридичних фірм, які мають взяти ініціативу у свої руки і створити власний третейський суд — суд, що складається з фахівців таких фірм. Довіра до кожної з юридичних фірм окремо здатна забезпечити значну довіру до суду (арбітражу), створеного ними, і забезпечити йому майбутнє, а його «клієнтам» справедливе вирішення спорів», — розповідає глава юридичної фірми «Ільяшов і партнери» Михайло Ільяшов.
Не третейське це діло
Спори, непідвідомчі третейським судам:
визнання недійсними нормативно-правових актів;
спростування договорів, пов’язаних з державними замовленнями чи державною таємницею;
сімейні спори (за винятком таких, що виникають із шлюбних контрактів);
спори щодо банкрутства підприємств;
справи, в яких однією зі сторін є орган державної влади, місцевого самоврядування, держустанова чи організація, казенне підприємство.
Підстави для оскарження рішення третейського суду:
якщо згідно з чинним законодавством спір не підлягав розгляду третейським судом;
рішення третейського суду прийнято щодо спору, який не покривається третейською угодою;
арбітражну угоду компетентний суд визнав недійсною;
склад третейського суду не відповідав вимогам закону.
Підстави для відмови у видачі виконавчого листа з виконання рішення арбітражу:
анульовано відповідне рішення третейського суду;
спір, щодо якого прийнято рішення, не підвідомчий третейському суду;
закінчився термін звертання за виконавчим листом;
є підстави для оскарження рішення третейського суду;
рішення третейського суду містить способи захисту прав та інтересів, не передбачені українським законодавством;
постійно діючий третейський суд не надав компетентному держсуду матеріали з відповідної справи.
Немає коментарів:
Дописати коментар